Відповідно до ч.4 ст.179 КЗпП України передбачена можливість підприємства за рахунок власних коштів надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.25 Закону України «Про відпустки», ч. 6 ст. 179 КЗпП України якщо дитина потребує домашнього догляду, то жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Різниця в тому, що в першому випадку роботодавець має право і не зобов’язаний надавати таку відпустку. У другому випадку (п. 3 ч. 1 ст.25 Закону України «Про відпустки», ч. 6 ст. 179 КЗпП України) роботодавець зобов’язаний надати таку відпустку тривалістю яка встановлена у медичному висновку. Для цього Ви повинні написати та подати заяву на про надання Вам такої відпустки, додавши медичний висновок. У такому випадку роботодавець зобов’язаний видати наказ про надання Вам відпустки по догляду за дитиною без збереження заробітної плати на строк, що вказаний у медичному висновку.
Що робити, якщо втрачено наказ господарського суду на примусове виконання рішення суду?
Ми з дружиною прожили 12 років у шлюбі. Маємо двох неповнолітніх дітей: доньку (10 років) та сина (6 років). Рік тому ми розірвали шлюб. Я залишив своїй колишній дружині двокімнатну квартиру, будиночок у селі, не відмовляюсь від участі у вихованні дітей, підтримую їх матеріально і не відмовляюсь від участі у вихованні. Я також пропонував, щоб донька залишилася жити з моєю колишньою дружиною, а син проживав зі мною, оскільки хлопцю потрібно спілкуватися з батьком, мати чоловічий приклад і підтримку. Син згоден переїхати жити до мене, утім, моя колишня дружина категорично заперечує проти цього, оскільки вважає мене ініціатором розлучення. Мені всіляко забороняють спілкуватися з дітьми, підтримувати їх і допомагати. Яким чином можна вирішити цю ситуацію?
